Іноді ми робимо сліпий вибір партнера:
не ми обираємо, а погоджуємося з тим, що нас обрали.
Іноді миттєва пристрасть засліплює, і ми
вважаємо, що це любов.
Іноді ми розуміємо, що поруч не та людина, але
боїмося самотності та не хочемо залишитися ні з чим.
Іноді нас позбавляють права вибору,
нав'язуючи свої вподобання, а ми переконуємо себе, що в парі має бути все
спільним ...
Іноді наші обранці чинять негідно, але
ми намагаємося вірити в те, що з нами вони будуть шляхетними.
Іноді нам боляче від образливих слів і
дій наших партнерів, але ми обов'язково знайдемо виправдання цьому неподобству
й далі будемо вірити в те, що колись людина зміниться на краще заради наших стосунків,
спільних дітей тощо (у кожного цей список індивідуальний)...
Іноді...
Але з часом наші сподівання, наші надії
намотуються, скручуються в такий вузол, у такий клубок, що згодом його важко
розплутати, натомість ці нитки-надії, канати-сподівання здатні нас притиснути,
позбавити можливості рухатися, діяти – і ми опиняємося заручниками наших же
мрій і фантазій! Ми лишаємося сам на сам
із нашим партнером, якого вчасно не
розгледіли, у якого повірили, якому довірилися! Ми починаємо звинувачувати нашого обранця! Але ж він таким і був на початку наших
стосунків! Ми в нього вірили! Але це ж наші очікування не виправдалися! І, до
речі, його також! Він від нас очікував сліпої покори, а ми йому висуваємо якісь
претензії! І та пристрасть, яка нам здавалася любов'ю, перетворюється на сліпу
агресію, а сподівання – на страх, який нас переслідуватиме завжди…
Усе не так!
І
ми починаємо звинувачувати друзів, близьких, які намагалися нам щось сказати, але ми не хотіли нікого
слухати, або просто спостерігали, розуміючи, що краще не втручатися, бо кожен
має пройти свій шлях становлення, зробити свій вибір і нести за нього
відповідальність!
Наше життя – це постійний вибір! Вибір – і відповідальність
за нього!
Чи
шкодую про свій вибір 25- річної давнини ?!
Ні!
Шкодую, що надто довго не могла розірвати
канати!
Чи когось звинувачую?!
Ні!
Вдячна людям, які допомогли виплутатись із
пастки!
Вдячна
творчості, яка відволікає від
буденності!
Вдячна поезії, яка зцілює душу!
Обирайте здорові стосунки!
Будьте щасливі в стосунках!
Нехай посмішка не сходить з вашого обличчя!
З любов’ю, Людмила Носаченко.
Поезія як засіб арт-терапії
***
Я не поет!
О Господи, прости
Душі моєї творчі злети!
Не сміла й думати, ось хрест,
Зрівнятися з титанами епох:
Їх пишно на Землі зовуть «поети»
(Подай їм творчої наснаги, Бог)!
Я не поет!
Але коли у серці
туга, біль...
Душі струна ось має обірватись
(А думка прагне ще змагатись) -
Беру перо: воно, неначе хміль,
Лікує кволу душу від недуги,
Рятує щире серце від наруги!
Я не поет!
Але пишу…
Пишу, бо далі жити мушу!
Віршами захищаю
душу!
Сльоза перлиною сіяє у словах,
Образа спочиває у рядках,
Надія оживає на вустах!
Кохання зріє на самотніх сторінках!
Я не поет!
Та голос позичаю
в солов'я,
Щосили крука проганяю я,
Свободу переймаю у
орла,
І стверджую, що я іще жива!
Червень-липень 2016
***
А я колись сказала, що люблю,
А я колись сказала, що кохаю,
Тепер про спокій я молю,
Тепер від зустрічі тікаю.
Любов поділася кудись,
Давно від нас вона сховалась.
Любов зігріла нас
колись,
І я на щастя сподівалась.
В дорозі стерлись два крила –
У небо нам вже не злетіти…
Стоїть жебрачкою душа,
Не можеш ти її зігріти…
Колись сказала, що люблю…
Колись сказала, що чекаю…
Тепер нестерпний біль терплю,
Сама від себе я втікаю.
02.11.2016
***
Барвистий світ –
А я така бліда!
Буяє цвіт –
А я, мов нежива!
Прийшла весна –
В душі моїй зима…
Христос
воскрес -
А я несу свій хрест!
Лани квітують –
Скам'яніла я !
Гаї співають –
Заніміла я…
Зловісно кряче
вороння -
Чи дочекаюсь солов'я?!
09.05.2016
***
Відпустила біль, уже не плачу…
За помилки юності плачу…
Шепочу молитву на удачу…
Не приборкаю твою я
вдачу...
Ти мого не чуєш плачу…
Я за спокій свій
тобі віддячу …
Усмішку дарую на удачу,
Все тобі
колись пробачу…
Я свої
рахунки всі сплачу
Запальному
вересню-втікачу…
Серце надривається в плачу -
Сліз не
покажу я глядачу.
27, 30.10.2016
***
Я прийду до тебе у таємних снах:
Квіти заясніють у твоїх руках,
Усмішка заграє на палких вустах –
Та на різних, милий, стоїмо мостах!
І біжить під нами
річка вікова,
А мости єднають
долі і слова.
Різними шляхами
нас вело життя:
Міст один – у
небо, інший – в небуття!
Та немає, любий, шляху вороття:
Завела стежина в прірву забуття…
Я прийду до тебе у казкових снах,
Виглядай мене ти на стрімких стежках!
Не злетиш ти в небо: крил міцних нема,
І душа до волі вже давно німа!
Не з'єднає доля
наші береги,
І нам бути разом більш не до
снаги!
Я прийду до тебе у солодких снах,
І вінок надії буде у руках.
Усмішка засяє на твоїх вустах -
Та на різних, леле, стоїмо мостах!
Грішними шляхами нас вело життя,
І блукає стежка нашого буття…
Не ходи до мене у вчорашніх снах
І не сій неспокій
у моїх думках!..
19- 20. 07,
08.08.2016
***
Ти мій герой, моє ти ладо…
Ти – океан, моє ти чадо…
Ти ніч і день, ти місяць ясний,
Ти дощ і сніг, ти сон атласний…
А я – Земля: моря і гори,
Ліси, степи, лункі простори…
Я подих вітру, плач дощу…
Тебе ніяк не відпущу…
05.10.2017
***
Ти сонце, що не гріє, а пече…
Ти вітер, що так люто свище…
Ти дощ, що гнівно так січе –
І Бог від нас все вище, вище…
Сльоза з очей зрадливо потече,
Журба зловісно в
серці запече –
Душа колись від
горя утече,
Підставиш ти міцне
своє плече…
Стань сонцем, що зігріє, не спече…
Стань вітром, що розвіє лихо,
Струмком, що із
глибин тече -
І Бог нас привітає тихо…
25.08,
16.09. 2017
***
Як та сосна самотня на стромині,
Що на вітрах холодних сотні літ,
Не знаю затишку донині:
Лежить на серці суму гніт…
Як та сосна самотня на стромині,
В снігах одвічних мерзну я.
Тепла чекаю і донині
Когось все виглядаю я…
Як та сосна самотня на стромині,
Що на вітрах пекучих сотні літ,
Я точно знаю, що в долині
Росте для мене щастя цвіт…
18,29.11.2017
***
Йди, іди і не вертайся,
Геть від мене забирайся,
Горе, сум, печаль, біда -
Я давно вже не твоя…
Йди, іди і не вертайся
І ніколи вже не кайся,
Що для тебе я чужа –
Скину я з грудей
вужа…
Йди, іди і не вертайся,
Десь у приймах залишайся…
І нехай це навіть гріх –
На моїм обличчі
сміх! 20.12.2017
***
Я вирвалась із кола пекла,
З тенет, що ти любов’ю звав,
З очей утерла
сльози-перла
І за свободою пішла.
Її я привітала
радо,
Як подих ранньої весни:
Вже не боюсь, що буде мало
Її блаженної краси!
На повні груди я
вдихаю
П’янкий солодкий аромат
І Бога подумки благаю,
Аби не завернув назад!
23.02.2018 р.
***
Я за собою всі мости спалю!
Ти знаєш: я давно вже не люблю
Твої лихі колючі очі,
На двох самотні мертві ночі,
Зрадливі усмішки, слова –
Нестерпно ниє голова!
Болить душа, холоне серце –
А ми зійшлись з тобою в герці!
Ми наче в рингу! Йде війна –
Та у свободи є ціна!
Ти знаєш: я палю мости!
Чужий мій! Не згори і ти!
18.05.2018
***
Я тобі послання надішлю,
Що тебе давно вже не люблю!
Дні журливі степлером скріплю –
І тобі на пам'ять
прикріплю!
Я тобі всі ночі присолю -
Їх з тобою я не розділю!
Сльози всі в бокал тобі зіллю –
Та його я вже не пригублю!
Думаєш : себе я загублю?!
Знаєш: я ночами міцно
сплю!
Я тобі послання надішлю:
Вже давно тебе я не люблю!
24.05.2018
***
Зима зачарувала все довкола,
Заснув проспект до ранньої весни,
Лиш зрідка так над морем чайка квола
Своїй сестриці перекаже сни.
Зима причарувала землю й небо,
Усе сумне пішло у небуття…
І я так часто згадую про тебе…
Хай не замерзне колесо
життя!
28.01.2019
***
Я тепер вже знаю:
не важливо,
Скільки років в
тебе за плечима,
Скільки горя винесла душа -
Зможеш ти злетіти в небеса!
Я тепер вже знаю:
це важливо,
Йти вперед і
вірити у диво!
Пильно Ангел
дивиться на тебе:
Дієш – і тобі відкриють
небо!
Я тепер вже знаю: це можливо,
В вічі долі глянути сміливо!
Не ховай ти посмішки з лиця:
Хай в душі засяють
небеса!
02.09.
2018
***
А я
тебе, мабуть, любила…
Напевне, й досі ще
люблю…
Тебе колись я упустила –
А нині вже не відпущу!...
Хай дощ і сніг, туман і вітер –
З тобою затишно мені…
Ми назбирали взимку літер
Писати щастя навесні…
25.12.2018
Всі права на текст та вірші належать Носаченко Людмилі. Копіювання та використання матеріалів допису без згоди автора заборонено.
.jpg)
.jpg)
